Сьогодні я мав можливість перекладати статтю про Папу Целестина V. Він справді був надзвичайна постать, тому я спираючись на цю статтю хтів би наблизити його постать.
Мені одразу кинулося в очі декілька речей. По-перше сильна прив’язаність відлюдника до Церкви. По-друге те, що тоді в Церкві таке коїлося, що ми у наші часи зі священиками-педофілами просто відпочиваємо. І по-третє те, що лише його молитва та жертовність мала значення, а не всі ці спекуляції чи політичні ігри.
Іноді мені так сильно хочеться якоїсь влади, щоб навести лад у цьому світі. І для мене в цей момент спокусою є священство. Що ось якби я був священиком, о тоді б я наробив різних справ. Так, наче в мене мало влади в Церкві! В мене є діти, яких я маю готувати до Першого Причастя. В мене є потужна катедра Інтернету і мене читає досить багато різних людей. Я працюю на одному з самих потужних католицьких сайтів і можу там багато робити добра. Але мені цього мало! Мені треба впливати. Мені треба бачити результати. А такі життя святих знову повертають мене до правильного розуміння. Що головне це якась зовнішня діяльність. Що не грошима чи гарними речами можна навернути людину, а лише покутою та молитвою. Бо на мою думку лише любов варта для того, щоб достукатися і пробити кам’яне серце. А цю любов не знайдеш у простий спосіб. Треба покутувати і молитися: лише таким чином досягаються людські душі. І тому мені здається, що святий Целестин мав таку владу в світі, що навіть міг творити чуда, бо багато молився і скромно жив. Але в певний момент він був вкинутий у вир церковної боротьби і я не можу трактувати це все як Божу Волю.
Але чому він там опинився? Чому його обрали Папою? Бо святий відлюдник ніколи не був поза Церквою. Він завжди жив у ній. Домагався визнання свого стану від очільників Церкви. Здавалося б що бракувало йому? Він був близько Бога і міг би спокійно жити у мирі. Однак для нього було необхідне схвалення його життя Церквою. Саме це сказав отець Піо у фільмі: я потребую Церкви, навіть якщо деякі вважають що Церква мене не потребує!
Яка крайня позиція покори! А тепер досить часто слабкі немічні люди відмовляються від Церкви. Говорять, що Вона їм непотрібна, що вони самі по собі, що “Бог у них в серці”. Натомість велетні духа ніколи не відмовлялися від Церкви, а навпаки відчували за велику втрату те, що не могли бути в Церкві.
Тому мені здається він і прийняв це обрання на Папу. Для нього його життя, комфорт було на другому плані — головне це те, чого хоче Бог! А Господь захтів від нього великого Хреста і страждання. Чому ж потім він зрікся? Я думаю, що для того, якій повісив перед Папою свій хабіт у повітрі, це не було таємницею. Я навіть думаю, що Целестин знав що його чекає після цього. Чому ж Господь захтів того, що його праведник мусив так страждати? Я думаю, що ця жертва була потрібна для тогочасної Церкви. Він сам цього не потребував. Але Господь використав його у скрутний час для того, щоб підтримати Свою Церкву. Не знаю чи був тоді ще хтось поряд настільки святий і відданий Богові, щоб Він міг його використати.
Тому мені здається так часто Він обирає тих, які на перший погляд здаються зовсім непридатних для того, щоб виконувати такі важливі завдання в Церкві. Чому замість того, щоб поставити у керма Церкви талановитих адміністраторів, Він часто ставить нерозважливих політиків, теологів і врешті-решт містиків? І тут мені здається відповідь криється у самій природі Церкви. Вона не є людською інституцією. І хоча люди відіграють іноді важливу роль, та все одно Дух веде Свою Церкву. І те, що відбувається в Церкві і справою Бога. І дуже часто самим страшним в Церкві є не те, що здається світові.
Тепер так сильно обговорюється фільм про священиків і дітей. Я зовсім нічого не маю проти цих дискусій. Але я ще його не дивився, а коментарі чесно не читав: було лінь. Чому? Бо той хто вчив історію Церкви міг побачити що в Церкві були часи і погірше. Тому головною для мене проблемою Церкви є гріх гордині і невіри, що одне з одним пов’язане. Люди не вірять, бо надто горді для того, щоб схилити свої коліна та шиї перед Тим, Якій їх любить.
А здається, що саме головне це статеві гріхи чи якійсь банківські маніпуляції. Я тут хочу зазначити, що я зовсім не підтримую позицію прикривання тих, які чинять недобре дітям. Якби мені хтось такий трапився, то я не знаю що я сам особисто з ним зробив. Але тут я дивлюся на Церкву з теологічної точки зору. Бо гріхи окремих священиків є все одно локальною проблемою. Гріх будь-якій, доки він не визначений суспільством за норму, не є надто поважною проблемою. Ось коли суспільство визначає гомосексуалізм нормою, то це є проблемою. Бо це руйнує світ. А коли якісь священики гвалтують дітей, то це є локальне зло, з яким треба боротися локально. На це мають звертати увагу єпископи, Папа. Це не є такою проблемою, в яку мають вмішуватися журналісти та увесь світ. Саме тому, що в Церкві не знайшлося людей, які були спроможні протиставитися цьому злу, то Бог допустив таке пониження Церкви у очах світу. Це моя думка.
А те, що могло бути інакше, то я б тут міг посперечатися. Усе таки Церкву складають такі самі грішники, як я та інші. І якби не було цього зла, то було б якесь інше. Віра в Церкву є одним з елементів духовного життя. Якщо я бачу в Церкві лише людей з їх недоліками, значить я не розумію що таке віра. Як за Іконами я маю бачити Невидимого Бога, так само і у священиках, єпископах, слабких людях я маю бачити Всемогутнього. Ось це віра.
І зі злом всередині Церкви чи у світі не можливо боротися якимись адміністративними методами. Я не поділяю думок деяких ригористів щодо виключення та позбавлення сану усіх священиків, які грішать. Хто тобі буде служити? Я теж не вбачаю вихід у змінах місць та парафії. Хіба це вирішить проблему? Лише молитва та страждання можуть щось змінити. Тому, що мало в нас любові — ось звідси беруться всі проблеми. Бо, якби я любив настільки сильно, що міг простягнути руку допомоги тому моєму брату, якій страждає від гріха і цим врятувати його, то не було б потреби в тому, щоб тепер обговорювати ці проблеми усім гуртом. Сьогодні читав про святого Пафнутія, якій навернув святу Таїсію, коли вона була ще грішниця. А ми не те, що грішників не можемо привести до Церкви, ми не можемо любити того, хто поруч з нами стоїть у цій церкві.
І це я знову пишу про мене самого. Це я не вмію любити. Це я не готовий страждати за когось. Мені б краще маніпулювати людьми, гратися грошима і керувати. Я волів би бути здоровим і нарікаю на свою хворобу. Це мені лінь ходити до церкви і не хочеться спілкуватися з іншими. Це я думаю про себе самого, а забуваю про те, що маю служити. Це я сприймаю Церкву як місце притулку і захисту, а не місце служіння і покори. Це мені хочеться легкого життя і не хочеться бути прикладом. Мені не хочеться любити.
Святий Целестин, молись за нас!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Во имя Отца и Сына и Святого Духа - Валерий Бартахов Прочитав журнал я не нашёл в нем никаких упоминаний о Духе Святом. На мой вопрос: Вспоминают ли на служениях лютеране о Святом Духе? Ответили, что при начале и окончании богослужений говорят: «Во имя Отца, Сына и Святого Духа». – Фактически знаний и практики о крещении и получении Духа Святого лютеранская церковь не имеет.
Владимир Проворов, когда просит читателей посмотреть на лютеранскую церковь, то пишет во фразе «нашу Церковь», Церковь - с прописной буквы. Прописной буквы достойна только Церковь на небесах. – Ибо Церковь на небесах и тот, кто принял на земле Духа Святого, свободны от тех недостатков, которые брат Владимир раскрывает в своей статье. Нерадивые и не принявшие Духа Святого христиане переполнили церкви на земле: Поэтому лютеранская церковь и другие религии не были весомой преградой для прихода Гитлера (сатаны) в мир. А чтобы не оказался наш дальнейший труд бесполезным, необходимо лично каждому утром и вечером свою земную жизнь вверять: Во имя Отца и Сына и Святого Духа. Никакой бес, никакой дух и никто не сможет захватить обманом вашу душу и тело, если вы доверитесь Богу или Христу и Духа Святого примете: И нерадивые христиане не смогут скрыть своих действий от тех, кто получит Духа Святого.
И сказал Господь: «Кто-нибудь из вас, имея друга, придет к соседу в полночь и скажет ему: Сосед! дай мне взаймы три хлеба, ибо друг мой с дороги зашел ко мне, и мне нечего предложить ему: А тот изнутри скажет ему в ответ: Не беспокой меня, двери уже заперты, и дети мои со мною на постели; не могу встать и дать тебе. Если, говорю вам, он не встанет и не даст ему по дружбе с ним, то по неотступности его, встав, даст ему, сколько попросит. И Я скажу вам: Просите, и дано будет вам; ищите, и найдете; стучите, и отворят вам. Ибо всякий просящий получает, и ищущий находит, и стучащему отворят. Какой из вас отец, когда сын попросит у него хлеба, подаст ему камень? Или, когда попросит рыбы, подаст ему змею вместо рыбы? Или, если попросит яйца, подаст ему скорпиона? Итак, если вы, будучи злы, можете даяния благие давать детям вашим, тем более Отец Небесный даст Духа Святого просящим у Него» (Лук.11:5-13; Матф.3:11; Мар.1:8; Лук.3:16; Иоан.1:33; Деян.1:5; 11:16; 1Кор.12:13).
Публицистика : Размышления о вере - Владимир Молоканов решил изложить то, что вижу в библии и что применяю в своей жизни о вере. это произведение навеяно общением со многими христианами, которые уверены что они верят Богу, но которые то ли по незнанию, то ли по каким-то другим причинам считают что достаточно просто верить, а как живешь, не так важно. а ведь Иисус учил совсем другому.
